середа, 17 лютого 2010 р.

Професія перекладача


Професія перекладача визнана однією з найпрестижніших і затребуваних. У перекладачів є свої спеціалізації: хтось займається лише письмовим перекладом, працює з художніми, науковими, публіцистичними, технічними текстами, статтями та документами. Хтось перекладає усну мову (послідовний або синхронний переклад).




Професії переклада можна навчитися в КНЛУ,в КПІ, в КНУКіМ,в Університеті ім.Драгоманова,Університет ім.Грінченко, в КІМВ,в Університеті ім Т.Шевченка.




















Професійні навики:Дипломований перекладач англійської мови що спеціалізується в області менеджменту, маркетингу, міжнародних проектів, бізнесу, загальноекономічної і загальтехнічної тематики










Плюси професії:
можливість самореалізації в будь-яких галузях: письмовий переклад, перекладач-синхроніст, усний або послідовний переклад, переклад фільмів, книг, журналів;
людину, яка володіє іноземною мовою, охоче беруть у журналістику, туристичні фірми, pr-компанії, менеджмент;
є можливість спілкуватися з різними людьми і вивчати культури інших країн;
від професіоналізму перекладача часто залежить сприятливий результат переговорів.










Мінуси професії:
нестабільне завантаження в різні місяці, обсяг перекладів може відрізнятися в декілька разів;
часто гонорари отримують не за фактом здачі матеріалу, а коли приходить оплата від замовника;
іноді до таких фахівців відносяться як до людей другого сорту: перекладачі супроводжують делегації по магазинам і барам, а іноді виконують кур'єрські доручення.








Оплата праці:




залежить від того в якій галузі перекладу ви працюєте.










Місце роботи:
Бюро перекладів - не єдине місце роботи. Професіонал може вибрати практично будь-яку сферу діяльності: робити англомовні версії сайтів, працювати в ЗМІ, збираючи інформацію "на замовлення" з зарубіжних джерел, супроводжувати політиків і бізнесменів у поїздки за кордон, виконувати обов'язки турменеджера, бронюючи квитки і путівки.










Особисті якості:
В залежності від того, в якій сфері перекладів працює фахівець, залежить і набір його особистих якостей. Для перекладача-синхроніста потрібна комунікабельність і розвиток такої навички як вірогідне прогнозування - людина тільки починає говорити, а перекладач вже зрозумів, про що піде мова. Для перекладача, який бере участь у ділових переговорах, важливо бути дипломатом і у разі конфронтації сторін іноді буває непогано пом'якшити загальний тон переговорів. А ось тим, хто працює над письмовими перекладами, знадобляться вдумливість, старанність і здатність абстрагуватися.










Кар'єра:
Штатний перекладач в конкретній фірмі, переклад художньої літератури, вищий пілотаж - синхронний переклад. Кар'єрне зростання перекладача визначається ступенем складності завдань.







Комп’ютерний переклад. Інтерес до машинного перекладу постійно зростає, практично прямо пропорційно росту інформації, які доводиться читати іноземними мовами. Інтернет-сайти, електронна пошта, різні описи й інструкції – все це хотілося б перекладати швидко та якісно. Саме для вирішення цих завдань існують програми-перекладачі.Сьогодні у світі існують дві технології машинного перекладу: традиційна, на основі правил (rule-based machine translation) і статистична (statіstіcal-based machіne translatіon).



Комп'ютерний переклад текстів - одна з найцікавіших і потрібніших інформаційних технологій. Тим більше, вона потрібна в офісах, де доводиться мати справу з великою кількістю документів іноземими мовами. Комп'ютерний переклад є й однією з найскладніших для програмістів задач. Мало хто може похвалитись значними досягненнями в цій галузі.Коли мова йде про використання програм для перекладу окремих слів - це для комп'ютера не проблема: в пам'яті можуть зберігатись десятки словників найбільшого обсягу. Комп'ютерний словник видасть всі можливі значення слова, яке потрібно перекласти. Ця можливість активно використовується користувачами у різних фахових напрямах.Складності починаються там, де потрібно мати зв'язний переклад великих текстів.


Приклади недолугого використання машинних перекладачів дуже добре прослідкувати, коли перекладаються на українську російські тексти. Тут можна зустріти і "тато римський" замість "папа римський", і "джерело харчування" замість "джерело живлення", і "підлога дитини" замість "стать дитини".





Цікаве про переклад і перекладачів:













5.http://ukr-web.org.ua/16030-v-japoniyi-vinajjshli-okuljari-perekladach.html


















Людину, яка володіє іноземною мовою, охоче беруть у журналістику, туристичні фірми, pr-компанії, менеджмент.










Матеріал з сайту: osvita.work.ua

пʼятниця, 12 лютого 2010 р.

Профессия программист


ПРОГРАММИСТ


Общее описание

Программист – это специалист, занимающийся разработкой программного обеспечения (ПО) для персональных, встраиваемых, промышленных и других разновидностей компьютеров, то есть программированием. Это может быть как руководитель крупных проектов по разработке ПО, так и «одиночка», пишущий код конкретной программы. Перед большинством предприятий и организаций рано или поздно встает вопрос автоматизации, и многие управленцы стремятся использовать достижения современных информационных технологий, поэтому программист является своего рода консультантом, выполняющим посредническую функцию между тем, чего желает получить руководитель, и тем, что предлагает на данный момент мир высоких технологий.В тех разработках, где нужен прежде всего поиск творческих решений, российские профессионалы считаются наиболее сильными во всем мире.
Различают системных и прикладных программистов. Прикладной – это специалист, который осуществляет разработку и отладку программ для решения различных задач. Системный – специалист, занимающийся разработкой, эксплуатацией и сопровождением системного программного обеспечения.


Образование

Программистов готовят во множестве высших учебных заведений. Одни из самых авторитетных в столице – это МГУ им. М. В. Ломоносова (механико-математический факультет и факультет вычислительной математики и кибернетики), МФТИ, МИФИ, МГТУ им. Н. Э. Баумана, МИРЭА, МИЭМ, МЭСИ, МАИ. По данным компании RAND, ежегодно российские вузы выпускают до 100 тысяч дипломированных специалистов в области программирования.
Самым важным в процессе обучения является не столько прослушивание лекций, сколько решение задач и участие в различных учебных проектах. Будущему программисту важно научиться думать, находить верные решения, «шевелить мозгами». Информационные технологии развиваются очень быстро, поэтому для таких специалистов необходимы навыки самообразования, чтобы после получения основного диплома идти в ногу со временем и не терять квалификации.


Смежные карьеры

В отличие от своих зарубежных коллег многие российские программисты являются по образованию физиками, химиками или математиками. И, как показывает практика, из таких выпускников получаются первоклассные ИТ-специалисты. Известно, что программисты из Индии, Китая, Вьетнама, Индонезии широко используются там, где требуется массовое индустриальное программирование, но в тех разработках, где нужен прежде всего поиск творческих решений, российские профессионалы считаются наиболее сильными во всем мире. В какой-то степени это обусловлено тем, что наши соотечественники получают качественное фундаментальное образование.В основном в России требуются программисты- «прикладники»
На факультете высшей математики и кибернетики МГУ разработана система дополнительного двухлетнего вечернего обучения, позволяющая готовить программистов из обладателей дипломов по смежным специальностям и направлениям. Этот проект получил название «Высшая компьютерная школа "Эксперт"». Выпускники таких программ получают государственный диплом о дополнительной квалификации («разработчик компьютерных технологий») и несколько международных сертификатов в зависимости от направления специализации. В ближайшем будущем профессорско-преподавательский состав МГУ планирует осуществлять подготовку, используя технологии дистанционного обучения.


Функциональные обязанности

Разрабатывать новые операционные системы, приложения и программы наподобие MS Office или Adobe Photoshop, работая в России, программисту вряд ли придется. Этим занимаются профессионалы высшей квалификации таких иностранных фирм-производителей, как Microsoft, Sun, Oracle, Adobe и других. В отечественных компаниях подобные проекты – редкость, и пользователи, как правило, устанавливают на свои ПК в основном западные продукты. Отдельные российские фирмы-разработчики программного обеспечения существуют, но их немного, например «Лаборатория Касперского», которая выпускает антивирусные программы. Созданием программ занимаются и государственные структуры: НИИ и конструкторские бюро военно-промышленного комплекса, космонавтики, но их крайне мало.
В основном в России требуются программисты-"прикладники«: практически любая компания сегодня нуждается в автоматизации своего бизнеса, в возможности работать по внутренней компьютерной сети и быстро обмениваться информацией в электронном виде между подразделениями и отделами, вести учет продукции, закупок, реализованного товара. Они адаптируют, а если нужно, и разрабатывают пакет специальных программ, учитывая особенности бизнеса организации: одно дело автоматизировать деятельность издательского дома, другое – торговой фирмы или ресторана. Однако многим предприятиям требуется не только автоматизация бизнеса, но и постоянный мониторинг налаженной системы, ее изменение в случае расширения компании, поэтому работодатели готовы к зачислению программистов к себе в штат. Все же некоторые организации предпочитают заказывать автоматизацию своего бизнеса специализированным ИТ-компаниям, предоставляющим такие услуги.Способность к самообучению – один из главных навыков, которым должен обладать программист.
Особым спросом на рынке труда пользуются программисты 1С – те же «прикладники», но адаптирующие уже готовый пакет программ фирмы «1С» к нуждам конкретного предприятия, главным образом бухгалтерии. Анализируя требования заказчика, они устанавливают программы, которые облегчают расчеты, оптимизируют работу персонала, налаживают документооборот.
Еще одна сфера деятельности программиста – web-программирование: разработка, модернизация и поддержка сайтов. Эта область требует многих специфических знаний – PHP, MYSQL, XHTML, CSS, JavaScript, XML. Причем очень часто работодатели желают получить профессионала «два в одном» – web-дизайнера и web-программиста, чтобы он не только решал технические вопросы (быстрая загрузка сайта, работа ссылок, поисковика), но также занимался и оформлением сайта, а иногда даже и его информационным наполнением.


Навыки

Практически ежемесячно выходят новые версии программ, обновляются характеристики оборудования, и специалисты в области информационных технологий должны быть всегда в курсе этих изменений. Поэтому способность к самообучению – один из главных навыков, которым должен обладать программист.
Владение английским языком на уровне чтения технической документации является еще одним обязательным требованием, предъявляемым к представителям этой профессии. Для таких специалистов очень важно умение работать: в команде, над большими проектами, со средствами коллективной разработки, с крупными финансовыми системами (бюджетными, банковскими, управленческого учета).
Для претендентов на позицию ведущего программиста желательны навыки управления проектами и коллективом, самостоятельность, инициативность, а также способность нести личную ответственность за поставленную задачу.


Плюсы и минусы

К плюсам профессии можно отнести все возрастающую востребованность ее представителей. Сфера информационных технологий в России стремительно развивается, и темпы ее роста, составляя около 25% в год, намного обгоняют аналогичные показатели в Европе и США. К тому же спрос на специалистов постоянно превышает предложение, так что даже начинающему программисту не составляет особого труда найти работу. Еще одно преимущество профессии программиста – возможность работать не только в нашей стране, но и за рубежом, где российские ИТ-специалисты ценятся очень высоко.Спрос на специалистов постоянно превышает предложение, так что даже начинающему программисту не составляет особого труда найти работу.
Но все же, несмотря на утверждение профессионалов, что программирование сродни творчеству, труд программиста требует высокой концентрации внимания и больших трудозатрат. К минусам профессии можно отнести и так называемый комплекс «козла отпущения». Например, если вы устроились на работу в компанию, занимающуюся непосредственным производством ПО, то имейте в виду, что число фирм, способных выступить как заказчики, невелико, поэтому менеджеры пытаются ухватить любой «денежный» заказ, не особо задумываясь о том, какими средствами и в какие сроки он может быть выполнен. А расплачиваться за подобное «планирование» приходится обычно программистам-разработчикам посредством вечерних и ночных «бдений» в офисе и работы в выходные дни. Тем не менее, различные минусы профессии во многом уравновешиваются немалым размером заработной платы, хорошими карьерными перспективами и возможностью реализации своих творческих замыслов.


Оплата труда

По данным статистики компании HeadHunter, минимальная зарплата, на которую может рассчитывать начинающий программист, начинается от $400. В большинстве же столичных компаний разработчикам программного обеспечения предлагается вознаграждение в размере от $1000 до $3500. Как сообщается в докладе, опубликованном в журнале Money и на сайте Salary.com, размеры компенсации программистов в ближайшее время будут только увеличиваться.


Перспективы

Талантливый программист в перспективе может стать руководителем крупного проекта по разработке программного обеспечения. Однако существует мнение, что из них получаются не очень хорошие менеджеры. Как правило, такие специалисты зарабатывают очень хорошо, поэтому к продвижению по карьерной лестнице стремятся далеко не многие. В большинстве случаев целью личного развития программиста становится повышение профессионального уровня и реализация творческих задумок. Яркий пример – Алексей Пажитнов, создатель оригинальной авторской программы «Тетрис». Раньше он работал в вычислительном центре Российской академии наук, а сейчас – в Microsoft, и все, что он делает, пользуется спросом. Его программы продаются под названием «Игры от Пажитнова» – это уже бренд

З днем Святого Валентина!

Кибервойна: мифы и реальность

Кибервойна: мифы и реальность

Огромном городе внезапно гаснет свет, испуганные люди бегут к телефону и, подняв трубку, убеждаются, что гудок отсутствует. На военных базах в это время генералы тщетно пытаются связаться с войсками. Что происходит? Идет кибератака, то есть через Интернет, радио и с помощью электромагнитных излучателей наносятся военные удары по сетям противника, блокируется подача электроэнергии, обнуляются электронные счета в банках и т.д. и т.п. — примерно так описывают кибератаку обозреватели популярных изданий.
Насколько реально проведение подобной операции с помощью современных средств кибервойны? Могут ли компьютерные вредоносные программы стать грозным оружием? Эта тема широко обсуждается не только в специализированных изданиях, но и в популярных журналах, подчас обрастая мифами и преувеличениями. Каково же мнение экспертов по сетевой безопасности?
В свое время, беседуя с Евгением Касперским (ведущим отечественным специалистом по антивирусной защите), я задал ему вопрос, можно ли разработать вирус, который использовался бы в военных целях и поражал бы конкретную сеть противника. Ответ был достаточно скептическим. В частности, Евгений сказал, что для выполнения такой задачи необходимо построить у себя такую же сеть, как у противника, изучить ее особенности и только потом можно будет создать вирус, способный поразить ее.
Подобные комментарии можно услышать и от американских экспертов. «Если потенциальной целью является некоторая сеть в Ираке, то нельзя исключить, что она не связана с какой-либо сетью в Лондоне, Мадриде или Нью-Йорке. Так что кибератака похожа на поиск цели в толпе, — говорит Кейт Родес, технический специалист U.S. General Accounting Office, ответственный за безопасность правительственных сетей. — Если вы выпускаете вирус или червь, то должны понимать, что это оружие может распространяться быстрее и такими путями, о которых нападающая сторона может и не подозревать».
Кейт Родес и его коллеги сходятся во мнении, что военные вряд ли решатся на выпуск вирусов и червей, потому что слишком велик риск разрушить свои собственные сети.
«Я полагаю, что военная кибератака будет направлена против специфической сети, — добавляет Родес. — Использовать конкретные “дыры” в системах противника намного надежнее, чем применять неконтролируемые вирусы и черви.»
Однако несмотря на то, что возможности кибератак в военных операциях подчас преувеличиваются, очевидно, что данная мера активно рассматривается военными как один из методов борьбы с противником.
Доподлинно известно (об этом написали многие газеты во всем мире), что правительство США разрабатывает план ведения кибервойны (cyber-warfare plan). Президент Буш еще в июле прошлого года подписал секретную директиву (National Security Presidential Directive 16), предписывающую правительству разработать нормы ведения кибервойны — документ, устанавливающий правила, предписывающие, когда и как США смогут проникать и разрушать компьютерные системы противника. Этот документ будет иметь долговременное действие, как и доктрина применения ядерного оружия, принятая США после Второй мировой войны и действующая до сих пор. «У нас есть возможности, у нас есть организации; у нас пока нет тщательно разработанной стратегии, доктрины, процедур», — говорит Ричард Кларк, который недавно покинул пост специального советника президента по вопросам безопасности киберпространства.
По словам Дана Вулли, бывшего сотрудника компьютерного подразделения ВВС США, ныне работающего в SilentRunner, перевод противоборства в киберпространство добавляет еще одно оружие в известный арсенал, появляется новое поле сражения. Мы ищем новые пути снижения степени угрозы, исходящей от противника на поле боя. Весьма эффективными действиями в этом направлении могут быть следующие: выведение из строя компьютеров, отвечающих за поддержку боевых систем противника; возможность подавить информационное и энергообеспечение; внести помехи в работу компьютеров противника; атаковать компьютеры в системах управления боевыми действиями».
Большинство военных аналитиков сегодня соглашаются, что кибервойна не может быть единственным видом сражения, но дает серьезное преимущество в ведении боевых действий. Подавить электростанцию с помощью кибератаки можно более эффективно, чем подвергнув ее бомбардировке, в ходе которой могут погибнуть мирные граждане, живущие рядом с этой электростанцией.
Однако многие аналитики предостерегают, что кибервойну не следует трактовать как гуманизированный вариант борьбы электронными средствами с электронными силами противника. «Не следует думать, что кибервойна — это бескровное средство ведения боевых действий, — говорит Боб Хиллери, сотрудник института SANS Institute и бывший командир подразделения военно-морских сил США. — Если кибератака приведет к выключению электричества, то это приведет к прекращению снабжения продовольствием и отключением госпиталей».
Следует отметить, что атаки на военные сети осуществляются не только в качестве государственной военной агрессии. В частности, Пентагон официально сообщает о том, что в год предпринимается около 15 тыс. хакерских попыток взломать сеть. «Нас атакуют каждый день, и мы защищаемся», — говорит генерал Дж. Дэвид Брайан, руководитель подразделения Joint Task Force-Computer Network Operations.
После того как в 1998 году два калифорнийских подростка осуществили успешную атаку, названную Solar Sunrise, а год спустя группа, связанная с Российской академией наук, провела вторую атаку — Moonlight Maze, Пентагон принял эффективные контрмеры.
В этом году деятельность хакеров против США активизировалась с усилением давления на Ирак. Прежде кибератаки редко ассоциировались с вооруженным конфликтом на уровне государств, они, как правило, связывались с хакерской активностью, терроризмом или с криминальными действиями. Похоже, сегодня это дешевое средство с большой разрушительной силой все чаще рассматривается как новый вид ведения боевых действий. Можно выделить следующие методы ведения кибервойны:
• дезинформация (Disinformation campaigns) — поскольку Интернет является популярным средством публикации новостей, он может активно использоваться и для распространения дезинформации для оказания давления на население воюющей стороны;
• шпионаж (Gathering secret data) — средства перехвата и изменения секретной информации. Если до недавнего времени шпионаж в основном сводился к внедрению резидента, то сегодня все большую роль играют методы удаленного шпионажа;
• подавление информационной инфраструктуры в полевых условиях (Disruption in the field) — подавление информационно-коммуникационных средств в полевых условиях. Военные действия должны быть тщательно скоординированы и в современных условиях серьезно зависят от передачи электронных сигналов между компьютерами и спутниками. Задача атакующего — блокировать или зашумлять передаваемые сигналы или замещать их ложными сигналами;
• атаки на критически важные инфраструктуры (Attacking critical infrastructure) — электростанции, системы водоснабжения, топливные, коммуникационные, транспортные и банковские системы все больше автоматизируются, компьютеризируются и, следовательно, становятся подвержены кибератакам. Кибератаки на подобные объекты в основном направлены на действия против гражданского населения.
Эксперты отмечают, что, несмотря на эффективные меры защиты, американские вооруженные силы все больше зависят от электроники и потенциальная угроза кибератак возрастает. «Даже не слишком масштабная атака может нанести серьезный ущерб», — предупреждает Михаэль Ватис, бывший директор Cybercrime Unit ФБР. В частности, все большая зависимость военных технологий от Интернета приводит к тому, что система в целом становится более уязвимой в отношении атак через Глобальную сеть. По иронии судьбы предшественница Интернета — сеть ARPANET была создана на случай войны, однако после того, как Интернет приобрел международный характер, его суть — децентрализованная коммуникация — стала его ахиллесовой пятой. Одна из величайших проблем для наиболее развитых в технологическом и компьютерном отношении стран и прежде всего США состоит в том, что в кибервойне преимущества имеют слабые нации или даже группы террористов, не обладающие сложными информационными системами и способные нанести кибератаку из любого места в мире.

пʼятниця, 5 лютого 2010 р.

Дистанційна освіта

У країнах Заходу все більш популярною стає "віртуальна" освіта - сучасна форма заочного навчання. Учні, що не мають можливості відвідувати заняття із-за віддаленості від школи або інвалідності, навчаються через інтернет, не виходячи з будинку. Після державного іспиту вони отримують законні атестати.

З 1 вересня 1999 року в Росії також почала працювати офіційна віртуальна середня школа. Її учні зможуть отримати атестат про закінчену середню освіту.

З 1983 року в США почалася реформа системи освіти. У університеті штату Колорадо вчиться 400 000, а в Каліфорнійському університеті - 500 000 студентів. У цих учбових закладах студенти спілкуються з викладачами і кафедрами за допомогою комунікаційних мереж.

В Росії першим перейшов на новий метод навчання Московський державний університет економіки, статистики і інформатики (МЕСИ). Завдяки цьому прийом студентів в рік зріс з 500 до 5000 в рік. У результаті їх загальне число досягло 40000 і перевищило число студентів МГУ. У МЕСИ створено вже 100 електронних підручників, а викладачі спілкуються із студентами по E-mail і навіть в режимі on-line. При цьому кожен студент має можливість самостійно вибирати 50 дисциплін, що дають право на здобування вищої освіти.

Інформаційна мережа гратиме головну роль в процесі навчання. Вона здатна об'єднати праці і здібності кращих викладачів і лекторів. Шкільні вчителі і викладачі вищих учбових закладів зможуть використовувати їх матеріали в своїй роботі. Школярі і студенти дістануть можливість вивчати їх в інтерактивному режимі.

Сьогодні далеко не кожна людина може здобути освіту в таких елітарних університетах, як Кембрідж, Оксфорд, Сорбонна або Гарвард - хоч би по матеріальних міркуваннях. З часом розвиток інформаційної мережі дасть цю можливість будь-якому учневі, незалежно від рівня достатку його самого або його батьків. Інформаційна мережа створить рівні можливості здобування освіти для всіх охочих вчитися. Вона стане для них своєрідним домашнім
вчителем.
Джерело:http://www.ua5.org/

Моделювання і нанотехнології

Візуалізаційне моделювання.
Найбільш проста із сучасних визуалізаційних програм – невелика програма Rasmol, яка нічого не розраховує, але дозволяє спостерігати в тривимірному виді нано структури, створені іншими. У програмі можна розглянути наноструктуру, покрутити, побачити хімічні елементи, зв'язки і групи, а також експортувати результати в графічний файл. Ця програма дозволяє одержувати тривимірні моделі білків (і нуклеїнових кислот), змінювати за бажанням їх вид, виділяючи то окремі амінокислоти, то елементи вторинної структури, то небілкові компоненти молекули.  Rasmol має можливість представлення моделі у декількох варіантах:
  • проволочна модель;
  • шарікова модель, накладення кулькової і проволоченої моделей іноді називають шарнірною моделлю;
  • остовна модель.
На рис. 1 зображені ці варіанти.


a) б) в ) г)

Рис. 1. Варiанти моделей
а) проволочна модель; б) шарікова модель; в) остовна модель; г) шарнірна модель

Обчислювальне моделювання
Дивитися чужі моделі наноструктур, звичайно цікаво, але набагато цікавіше будувати їх самим. Для цього використовують обчислювальне моделювання. З його допомогою можна побачити не тільки тривимірну модель об'єкта, але і її поведінку при впливі температури, електромагнітних полів, гамаквантів і ін. Розглянемо одну з популярних програм – Chem3D.
Графічний інтерфейс робить Chem3D дуже зручною й зрозумілою. Будь-яку хімічну формулу можна набрати на клавіатурі, після чого на екран автоматично виводиться графічне зображення молекули. Існують різні види представлення молекул: стрижнева, шаростержнева, вандерваальсова та інші. Вони представлені на рис. 2.


а) б) в)
Рис. 2. Модель сірчаної кислоти H2SO4 а)стрижнева; б)шаростержнева в)Вандерваальсова

В Chem3D можна моделювати досить складні структури. Є можливість створювати групи та маніпулювати ними. Основні молекули, необхідні для наномоделей, уже створені, і зберігаються в базі даних. Це загальновідомі речовини: H2O, C2H2, C6H6, АТФ, а також складніші молекули: від різних сучасних ліків до складних біомолекул. На рис. 3 зображені деякі з них.



Рис. 3. Приклади складних і простих молекул

Інженерне моделювання
Широке застосування одержала програма інженерного моделювання в нанотехнологіях Nanoxplorer компанії nanotitan (рис. 4), за допомогою якої можна створювати різні наносистеми.



Рис. 4. Nanoxplorer від nanotitan

Nanoxplorer має свою базу даних. Ця база даних – коштовне введення компанії nanotitan. За її допомогою початківець може використовувати в моделі вже створені готові структури валів, комп'ютерів, двигунів, маніпуляторів та ін.
За допомогою програми Nanoxplorer розроблено вже чимало складних і функціональних наносистем (рис. 5).


а) б)

Рис. 5. Моделі наносистем
а) нанонасос для атомів Ne, б) нанопідшипник з вуглецю

Можна сказати що більше всіх з основними завданнями моделювання структур і процесів нанотехнологій справляється інженерне моделювання. Саме тут можливий і опис характеристик матеріалу на атомарному й молекулярному рівні; і прогнозування поведінки реальних систем, які лежать за межами сучасних можливостей експерименту; і створення повноцінних систем швидкого прототипування нових наносистем і матеріалів, побудованих навколо обчислювальних моделей.

Джерело: http://www.nbuv.gov.ua/

середа, 3 лютого 2010 р.

Комп'ютер і проектування


Якщо раніше кожен користувач винен був сам програмувати алгоритми в своїй професійній діяльності, то сьогодні "кустарне" програмування стало непотрібним. Його замінює знання і уміння користуватися існуючими інформаційними технологіями в кожній професійній області. І це насамперед стосується фахівців в області машинобудування і металообробки. У ній створені системи автоматичного проектування, такі, як AUTOCAD, КОМПАС-3D, системи автоматизованого проектування технологічних процесів (CAM), технології забезпечення життєвого циклу виробу від маркетингу до утилізації що відслужив свій термін виробу або деталі (CALS).

До винаходу комп'ютерів все проектування нових виробів велося за так званою паперовою технологією. Будь-яке конструкторське бюро було залом з рядами креслярських столів - кульманів, за якими конструктори розробляли креслення нового виробу на папері. Далі ці креслення копіювали на кальку і потім розмножували їх. Вся документація зберігалася на папері. Всі інженерні розрахунки проводилися за допомогою арифмометрів і логарифмічних лінійок. При виготовленні дослідних зразків виробів і їх серійному виробництві наладка верстатів проводилася уручну. Далі проводилися натурні випробування виготовлених дослідних зразків. По їх результатах вносилися необхідні зміни в конструкцію, коректувалися креслення і починалася підготовка до серійного випуску виробу.

З винаходом комп'ютерів багато етапів створення нових виробів піддалися корінним змінам. Стало можливим перейти на безпаперову технологію. Комп'ютер, оснащений відповідними програмами, спільно з принтером, плоттером і графічним планшетом (дигитайзером) замінив собою кульман, папір, олівець, арифмометр і логарифмічну лінійку. При цьому комп'ютер дозволив автоматизувати і значно прискорити інженерні розрахунки.

Прикладом може служити автоматизований розрахунок зубчатої передачі за допомогою програми Microsoft Excel. Початковими даними служать передавальне число і модуль даної передачі. Формули розрахунку вводяться у відповідний рядок таблиці Excel. Ввівши у формули значення передавального числа і модуля, отримуємо повний розрахунок всіх параметрів зубчатої передачі будь-якого типу.

Іншим, набагато складнішим прикладом може служити розрахунок лопаток парової турбіни, що вимагає залучення комп'ютерів великої продуктивності.

Використання сучасних комп'ютерних технологій дозволяє істотно скоротити тривалість проектно-конструкторських робіт, по-новому реалізувати проектні процедури і в результаті отримати ефективніші технічні рішення.